www.kolyada.com, 10 жовтня 2003 р.

Кулькова ручка Сергія Коляди подібна до ракети "СС20", що пролітає над реальністю

1. Записна книжка

Сергій Коляда працює над кожною своєю картиною від одного до двох місяців. Це досить великий проміжок часу і, як каже художник, він замислює набагато більше, ніж малює. Ідеї можуть прийти несподівано: у дорозі, уві сні, під час роботи. Замість малювати, Сергій Коляда часто записує сюжет майбутніх картин до своїх блокнотів. Інколи записані там ідеї таки втілюються в чорно-білій графіці. Висловлене може бути і сказаним, і зримим. Але, здається, воно ніколи не буде роз'ясненим, до кінця розтлумаченим. Художник принципово не дає назв своїм картинам, уникаючи цілісності та певної спрямованості як окремих картин, так і всієї творчості. Єдина авторська мовна співвіднесеність картин міститься у блокнотах, але вона ним не публікується. Отже, пишучи статтю про графіку Сергія Коляди, я маю зовсім небагато орієнтирів і ризикую зовсім не наблизитися до того, що насправді він хоче висловити образами своїх картин. Проте не покидає відчуття, що і це передбачено ним і записано десь між рядками його записних книжок.

2. Цитати і джерела

Коли вести мову про улюблених художників Сергія Коляди, то кожен глядач може визначити їх за цитатами: Тарас Шевченко, Сальвадор Далі та Енді Воргол. Втім, цитати є не тільки з творів цих художників, але важливо те, що Коляда намагається використати також їхні прийоми. У Шевченка Сергій вчився створювати психологічні портрети, використовуючи незвичайні рухи, жести, освітлення, творячи приховану внутрішню динаміку образів. Також йому імпонує елегійний, трохи меланхолійний настрій, притаманний багатьом картинам Шевченка. Крім того, чи не найбільше Коляда цінує шевченків досвід наділяти соціальну сатиру неповсякденними і непрагматичними смислами і тонким психологізмом. Особливо подобається Сергієві полотно Шевченка "Катерина", він часто повторює мотиви з нього, переміщуючи головний персонаж то на нью-йоркську вулицю, то заповнюючи простір довкола нього сучасними рекламними логотипами й торговими марками, то розташовуючи його на одній з картин на уявному поштовому конверті із запрошенням на власну виставку.
Від Сальвадора Далі Сергій Коляда взяв собі сюрреалістичний принцип композиції, що дає змогу вільного поєднання між собою образів різної художньої природи і семантики, як в одній з картин - сцена з родинного життя, такі собі запросини на свіжоспечений пиріг, колона на Майдані Незалежності в Києві та унітази, на яких сидять усміхнені дівчата-фотомоделі так, неначе вони беруть участь в якомусь модному шоу. Таке поєднання притаманне сну, поетику якого активно використовували і розробляли сюрреалісти. Сюрреалізм, будучи ідейно пов'язаним з фрейдизмом, трактує сон як реалізацію неясних несвідомих бажань, здебільшого таких, які з моральних або з практичних міркувань у житті не можуть бути втілені і тому витісняються до сфери несвідомого. Фрейдизм у тій формі, що подана в таких роботах З.Фройда, як "Вступ до психоаналізу" чи "Тлумачення сновидінь", має справу зі сном як з виявом індивідуального несвідомого. У вченні К.Г. Юнга, яке продовжує і розвиває фрейдизм, йдеться про так зване колективне несвідоме, яке, щоправда, відображається у формах, відмінних від сну: міфології та архетипічних образах. Картини Сергія Коляди якраз і є, напевно, спробою художньої реконструкції цієї неявленої форми - колективного сну. У цьому сні нездійсненні у реальній дійсності бажання - бути багатим, знаменитим, мати розкішні автомобілі, любов найгарніших у світі жінок, яку ті з легкістю готові дарувати - не витісняють, а, навпаки, химерно поєднуються з такими небажаними реаліями, як бідність, жебрацтво, вбивство, голод, старість, хвороби і смерть.
Подібно Сальвадорові Далі, Сергій Коляда хоче надати цим видінням-реконструкціям форми, найбільш близької до документальної. Документальною візуальною формою в ХХ і тепер вже в ХХІ столітті є фотографія. Сергій Коляда знайшов власний, і досить вдалий спосіб наслідувати фотографії - техніку малювання чорною кульковою ручкою, досягнувши майстерної передачі півтонів, а також створення таких фотоефектів, як глибина різкості (розмитий задній (передній) план), фотомонтаж і таке інше.
Американський художник Енді Воргол уперше перетворив промислове виробництво на один з художніх прийомів. Звичайно, майстерня Сергія Коляди, де одна картина може створюватися й понад два місяці, не йде в порівняння зі знаменитою "фабрикою" Енді Воргола, яка випускала в світ цілі партії натюрмортів з банок супу "Кемпбелл", портретів Мерілін Монро. Але сам прецедент створення творів мистецтва за допомогою друкарської машини створює передумови для "зрівняння в правах", наприклад, образів високого мистецтва і реклами, а також іронічного ставлення і до тих і до інших, бо й ті, й інші можуть безкінечно повторюватися і тиражуватися, можуть бути страшенно нав'язливими, заповнюючи увесь довколишній життєвий простір.

3. Орієнтації

Останнім часом здається, що Україна все більше переймає західні, насамперед американські, цінності, спосіб життя. Це, як вважається, призводить до того, що екрани наших телевізорів і вулиці наших міст заповнюються рекламою, насамперед торгових марок, які прийнято називати "всесвітніми", у моді носити джинси та їздити в дорогих автомобілях закордонного виробництва; в усе більш стійкій переконаності в авторитеті грошей як життєвої цінності. Що характерно, не можна сказати, щоб українці захотіли стати подібними до американців, вести західний спосіб життя, геть забувши щось своє, знайоме з дитинства. В Україну, як і всюди в світі, прийшли новітні, технологізовані засоби комунікації, поширилися комп'ютери, Інтернет, мобільні телефони, цифрова фотографія та відео. Всі ці технічні дива виникли не в Україні і, будучи засобом комунікації, вже самі в собі несли повідомлення зі світу, що їх створив. Як вчив канадський теоретик мас-медіа М. Мак Клюен, форма повідомлення вже і є самим повідомленням. Пригадується, як в роки "перебудови" повсюди відкрилися відеосалони, де показували до того недоступні американські бойовики і фільми жахів, і в масовий свідомості відеомагнітофон пов'язувався з саме такими фільмами - у голові пересічного відвідувача таких салонів якось і гадки не виникало, що по відео можна було прокрутити хоча б фільми про Велику Вітчизняну війну, радянські комедії або документальні фільми. Ні, для цього існували кінотеатри, що показували "звичайне" 35-мм кіно, і таким чином відмінність у технічних засобах показу означали й дуже істотну різницю в змісті того, що показується. Потрібен був дуже великий час, поки з'явились записи вітчизняних фільмів на відео. Завжди національній культурі, усьому комплексу світобачення, міфології, способу життя, мови потрібно було завойовувати право на життя в середовищі нових засобів комунікації. На магнітофонах крутили спочатку майже тільки західну музику, спочатку комп'ютери, а тепер мобільні телефони змушують пристосовувати українську мову до латиниці. Зазвичай процес підкорення медія, що з'явилися, національному культурному полю був досить тривалим, розтягувався на десятиліття, навіть століття (так, як це було з книгодрукуванням), але тепер усе нові й нові засоби комунікації з'являються дуже швидко, відповідно тиск тих повідомлень з іншого культурного середовища, які вони несуть з собою, посилився, і багато культурних фактів, таких, як традиція вишивки або народна пісня, зникають через зменшення простору існування, так само, як рідкісні рослини і тварини зникли після розорення степів. Показово, наприклад, що жоден з п'яти українських операторів мобільного зв'язку і переважна більшість інтернет-провайдерів не мають україномовної назви або торгової марки.
Картини Сергія Коляди активно експлуатують образи з "нових" комунікаційних каналів: реклами, телебачення, англомовних київських газет. Оскільки в Україні продається дуже багато імпортованих товарів, то й реклама часто буває імпортованою. Відтак в українському культурному полі взаємодіють народні давні традиції, класичне мистецтво, численні культурні реалії радянської доби і новітня, здебільшого імпортна, мас-культура. Яку мистецьку форму знайти для цієї взаємодії, яка скоріше є боротьбою за існування? Сергій Коляда обирає гротеск: на одній з картин він відтворює відомий автопортрет Т. Шевченка зі свічкою, вивішений у рекламному призмотроні, лише замість свічки на цьому ніби рекламному зображенні Шевченко тримає пляшку "Кока Кола". Інша картина являє глядачам хрестоматійний для гротеску сюжет, ледве не емблему гротеску - голі товсті баби в масках, що танцюють. Гротеск - слово італійське, означало воно первісно "химерні візерунки, намальовані в печері". Потім гротеск став терміном мистецтвознавства, що означає таке поєднання предметів, образів або культурних явищ, коли вони втрачають звичні риси та набувають несподіваного вигляду або змісту. Гротеск, напевне, є найкращою формою вираження "колективного сну", про який йшлося вище.

(Ліричний відступ)

Кулькова ручка Сергія Коляди подібна до ракети "СС20", що пролітає над реальністю. Це єдиний, але дуже міцний і незаперечний з нею зв'язок. Подібність у формі, польоті та приналежності до фалічних символів не наділяє її такою ж руйнівною силою, але і те, й інше - вітчизняні вироби, що, напевне, мають десь великі недоліки, проте це єдине, що можна протиставити "їхнім" "Томагавкам". Крім того, кулькова ручка Сергія Коляди подібна до СС20 лише в польоті, за межами реальності. Кулькова ручка Сергія Коляди, що лежить, як казав З.Фройд, "всього лише ручка".

4. Зв'язок

Ведуться пошуки інтерактивності мистецтва, тобто такої його форми, коли глядач, слухач або читач може вплинути не лише на процес сприймання твору (пустити, наприклад, стрічку відеомагнітофона в зворотньому напрямку, читати, пропускаючи сторінки в книзі тощо), а й на творення самого твору (наприклад, бути присутнім у самому творі чи то безпосередньо, чи то в його структурах). З появою нових технологій, комп'ютерів, Інтернету подібні проекти починають втілюватись у життя. А як же бути художникові, що традиційно створює картини на папері або полотні, чи може його мистецтво бути інтерактивним? Звичайно, незаперечно те, що глядач може вплинути на картину і на творчість художника, купуючи або не купуючи її. Але продаж - це тільки одна з численних форм комунікації і, можливо, для інтерактивності потрібно не так вже багато - діалог художника з глядачем. Для цього ми спільними зусиллями створили Інтернет-сайт художника Сергія Коляди. Отже, з побажанням приємної співтворчості -

Повєткін Євген.

 

Back to the title page • Повернутися до титульної сторінки • Вернуться на титульную страницу

 

© Сергій Коляда Serhiy Kolyada