www.kolyada.com, 10 жовтня 2005 р.

Десять років на мотузочці

Художник Сергій Коляда ще офіційно не виставляв свою графіку в Україні. Жодний виставковий зал або приватна галерея в Києві не вивішували його картин, або зовсім відмовляючи, або висуваючи неприйнятні вимоги на зразок оренди виставкового залу від 350 грн. на день.
Втім, це не означає, що не було спроб зробити виставку. Якраз в середині серпня цього року минуло десять років від незвичайної, майже курйозної події в культурному життя Бердянська, рідного міста Сергія - виставки сучасного мистецтва "Муха на мотузочці", в числі учасників та організаторів він був.
Виставка задумувалася, організовувалася й проводилася незвично - точно можна сказати, що тепер так виставок не проводять, принаймні виставок сучасного мистецтва. Сергій Коляда та Євген Повєткін, обоє тоді студенти третього курсу філологічного факультету педінстититу, прийшли до директора Будинку культури ім. Кірова, аби попросити дозволу провести виставку в холлі перед входом до кінотеатру (будинок культури вже досить давно закрився, тепер там кафе й ще, здається, ювелірний магазин). Директор, з вигляду людина, явно небайдужа до спиртних напоїв, погодився, і незабаром картини були вивішені. За тиждень до відкриття за допомогою батька Євгена, Михайла Михайловича, були зроблені рами для багатьох картин, що були відібрані для участі в події. Євген та Сергій напередодні відкриття провели цілий день на подвір"ї будинку культури, перший з них старанно виводив гуашшю на рекламному щиті "Муха на мотузочці. Виставка сучасного мистецтва", а другий цю саму муху на мотузочці намагався відобразити доволі реалістичним малюнком.
Чесно сказати, учасники мали дуже і дуже приблизне про те, що ж насправді охоплює термін "сучасне мистецтво", Євген з Сергієм гадали, що це будь-яке художнє мистецтво, що не прагне й навіть протистоїть тому, аби реалістично наслідувати дійсність, й про яке в критиці радянського часу писали щось на зразок "гниле мистецтво підгниваючого капіталізму", решта ж учасників сприймали зміст цього поняття простіше - сучасне мистецтво - це твори, створені нещодавно. Склад учасників був різний - примітивістська комп"ютерна графіка братів-близнюків Євгена та Володимира Бацунових - створені різноманітними ефектами програм Corel та Photoshop жуки, коти та кицьки та інші персонажі, що їх вже не пригадаю; затим добротний метафоричний живопис олійними фарбами Андрія Щербини, витриманий в дусі модерністскої монохромності, наївно-романтичні акварелі Євгена Повєткіна, тоді графіка Сергія Коляди, що тоді захоплювався Сальдором Далі й Борисом Вальєхо (латиноамериканський художник, один із засновників стилю "фентезі" в образотворчому мистецтві), читав "Тропик Рака" Генрі Міллера. Було вирішено вивішувати по 5 робіт кожного учасника, й далі була справжня окраса виставки - твори Тетяни Пеліх, витончено-романтичні й довершені малюнки тушшю й пером, що легкими лініями й тремкими акварельними барвами являли майже казкові образи красунь-дівчат, хоробрих юнаків і всіляких тварин. Ще були написані стрімкими мазками пейзажі гірські пейзажі уродженця Бердянська і випускника Львівського поліграфічного інституту Миколи Бабича. Тобто тим, що є сучасним мистецтвом в більш звичному для мистецтвознавства розумінні, можна було назвати з деякою натяжкою хіба твори братів Бацунових й графіку Сергія Коляди. Втім, атмосферу хепенінга додала сама обстановка будинку культури, де частину залу займав салон відеоігор і відтак глядачі змушені були сприймати картини під згенеровані ігровими приставками до телевізорів удари й крики каратистів і гудіння віртуальних автоперегонів. А в один з вечорів частина художників з насолодою потанцювала на танцях "Кому за тридцять".
Євген і Сергій всіляко намагалися зробити з виставки подію, тобто залучити до її висвітлення місцеві мас-медіа. З усього цього вийшло відзняти й розмістити невеликий сюжет у новинах на Бердянському телебаченні, а ще Євген Повєткін написав невеличку статтю без жодної ілюстрації про виставку до місцевої газети "Південна зоря" й опублікував її від імені свого друга В"ячеслава Ізвєкова. Стаття з"явилася вже після закриття виставки і на залучення глядачів вже не вплинула. Всього, за підрахунками художників, які самі чергували й охороняли свої картини, виставку відвідало близько сотні людей.
Всі учасники, крім Тетяни Пеліх, тією чи іншою мірою входили до молодіжної тусовки, що збиралася в кафетерії хлібного магазину "Паляниця" на каву (чесно кажучи, відвертий шмурдяк на гіркій бердянській воді) за 14 тис. купонів (після введення гривні це 14 коп.) й провадила різні інтелектуальні розмови, наприклад, на тему "Чи подобається тобі Майкл Джексон?" Під час виставки загострилася суперечність між братами Бацуновими й Сергієм Колядою. Брати постійно дорікали Сергієві за похмурість та депресивність його тодішніх робіт, в той час як Сергій вважав, що їхня графіка не мала глибини й була скоріше комп"ютерними приколами, ніж повноцінними творами. Слід сказати, що після закриття виставки (директор зажадав продовжити її до 24 серпня - Дня Незалежності - на що художники, які вже втомилися від чергування біля картин, заявили, що вони хоча й за незалежність України, але проти офіціозу, й швиденько їх зібрали), розпиття кави та обміну малюнками стосунки між Сергієм та братами остаточно розпалися, вони разом з частиною тусовки біля "Паляниці" зайнялися стьобом над нашою з Сергієм та Євгеном компанією, а ми покинули цю тусовку (скорочено її ще називали "поляною") й стали збиратися на посиденьки за кавою здебільшого вдома в Сергія. Нині вже очевидно, що "Муха на мотузочці" (назву придумала сестра Євгена Наталя, якій було тоді дев"ять років, і Бацуновим вона страшенно сподобалась), незважаючи на всю курйозність спрямування, мети, складу учасників, місця проведення тощо, стала важливою подією для Сергієвої творчості, після якої він почав відходити від наслідування сюрреалізму Далі та фентезі Вальєхо й шукати свій власний стиль, який вперше виразно виявився в роботах весни 1997 року.
Ми дуже жалкуємо, що після виставки більше нічого не було чути про творчість Тетяни Пеліх, без якої нині, впевнені, сумують дитячі книжки, не проілюстровані її легким пензлем і пером. І взагалі, згадка про нашу екстравагантну подію забарвлена ностальгією - невідомо ще, коли в Бердянську трапиться щось подібне.

Василь Петрук,
Київ - Бердянськ , 2005

 

Back to the title page • Повернутися до титульної сторінки • Вернуться на титульную страницу

 

© Сергій Коляда Serhiy Kolyada