Статтю запозичено з літературно-критичного часопису "Київська Русь".
Часопис виходить 11 разів на рік.
Передплатний індекс 94978

Правда гротескного світу

Сергій Коляда має досить звичайну (за деякими винятками) біографію як для покоління, чия молодість припала на дев'яності й дуже неординарну, можна сказати, виняткову кар'єру як на професійного художника. Професійність тут означає не стільки мистецьку вправність, скільки спосіб заробляння на життя. Сергій малює впродовж останніх п'ятнадцяти років завжди, періоди, коли він ходив на роботу (працював один час вчителем англійської мови в школі, потім кур'єром у рекламному агентстві), були нетривалими, ці епізоди стали радше винятками на підтвердження правила. Зазвичай люди потрапляють до образотворчого мистецтва, йдучи сходинками художньої освіти: спочатку дитяча художня школа, затим училище, інститут (академія мистецтв або принаймні школа архітекторів чи книжкових ілюстраторів), потім колективні виставки, ще трохи часу - і персональний вернісаж і довгоочікуване визнання, скажімо, хоча б у вигляді членства в Спілці художників... У Сергія Коляди мистецька освіта формально так і завершилася дитячою ізостудією при Палаці культури в рідному Бердянську (була, щоправда, ще невдала спроба продовжити художню освіту в Харкові), решту справи зробила постійна малювальна практика й - до певної міри - випадок. Малюючи різні картинки на уроках на останніх сторінках зошитів, Сергій помітив, що звичайною кульковою ручкою можна передавати дуже тонкі переходи світлотіней. Поступово художник розвивав свою техніку до такої міри, що його зображення стали нагадувати чорно-білі фотографії. Втім, за творчою манерою все ж неважко "вирахувати" в Коляди відсутність солідного академічного "підмурівку" і помітити наїв митця-самоука. Художник не надто воліє витрачати час на навчання і вправи, він насамперед прагне самовираження. І він правий: бездоганний малюнок людського тіла або правильну побудову перспективи всякий зможе побачити в підручнику з малювання, зате ніхто не зможе замість нього втілити його мистецький задум.

Отже, без спеціалізованої художньої освіти Сергій Коляда обійшовся, і відповідно не йшов її сходинками. Проте, коли говорити про освіту, Сергієві все ж пощастило - майже все, що він вивчав у вищій школі, йому таки знадобилося. Обставини були такими, що його університетська освіта мала немовби дві частини. З першого до третього курсу він студіював англійську мову в Запорізькому університеті, а потім настала вимушена перерва. Одного зимового вечора 1993 року, йдучи додому, він "потрапив під роздачу" в запорізьких гопників, мусив узяти академвідпустку і після свого роду канікул, які протривали десь так роки півтора, він вирішив поновити навчання вже не англійській, а українській мові та літературі у Бердянському педінституті. На це рішення також немалою мірою вплинув прихований, але доволі відчутний тиск із боку деканату в Запоріжжі, можливо, за авторство карикатур в антикомуністичних газетах, можливо, йому пригадали невдалу спробу отримати політичний притулок у Швеції під час путчу в Москві у 1991 році. Автор цих рядків з цього часу доводиться йому однокурсником і гадає, що в часі тих канікул Сергій із студента іноземної філології, що бавиться малюванням, перетворився на художника, а от в часі навчання в Бердянську він перетворився із просто художника на українського художника. Зіграло свою роль знайомство саме з художньою літературою, перш за все із періодом "розстріляного Відродження". Читаючи твори Миколи Хвильового, Валер'яна Підмогильного, Юрія Яновського, Сергій переконався, що українська культура цілком спроможна не тільки вписуватися, достосовуватися до європейського та світового культурного контексту, а й повноцінно творити його. Оскільки в той час Сергій Коляда дуже захоплювався творчістю Сальвадора Далі, аж до намагань наслідувати його зображальну манеру та композиційне мислення, то він зміг належно оцінити, що Микола Хвильовий у "Повісті про санаторійну зону" і Валер'ян Підмогильний в "Місті", взявши, як і славетний іспанець, за основу ідеї психоаналізу Зиґмунда Фройда, змогли створити кожен свій цікавий і довершений мистецький світ. Крім того, окремим рядком сюди слід вписати читання "Перверзії", а згодом й інших прозових творів Юрія Андруховича. Досвід занурення разом із "Патріархом Бу-Ба-Бу" в карнавальну атмосферу Венеції, напевне, чимало посприяв виробленню характерної, можна сказати, "фірмової" гротескної творчої манери Сергія Коляди.

Хоча явного зв'язку між графічними роботами Сергія Коляди й літературою "розстріляного Відродження" простежити не вдасться, зате ще в Бердянську, після першої публічної виставки, почав викристалізовуватися його неповторний мистецький стиль. Й ось тут настає час сказати окремо про дві художні виставки, в яких він брав участь. Обидві, зважаючи на умови, обстановку, місце проведення, важко назвати власне художніми виставками. Першу, що відбулася в серпні 1995 року в приміщенні невеликого й нецентрального Будинку культури (добре, хоч на центральній вулиці) в Бердянську й мала назву "Муха на мотузочці", можна вважати радше такою собі тусовкою біля розвішених на стінах картин, друга, проведена в приміщенні Резиденції Посла Південно-Африканської Республіки в Києві на День Незалежності ПАР в 2001 році, була більше схожа на закриту презентацію. Тобто, за словами одного із друзів Сергія відразу після "Мухи на мотузочці", "це в Спілці художників за виставки не вважають". Звичайно, були й намагання влаштувати "справжню" виставку в якій-небудь київській галереї, проте довести справи до власне розвішування картин у залі ще жодного разу не вдалося. Як правило, все завершувалося відмовою власників галерей без прямого пояснення причини. Отже, без виставок, як і без формальної художньої освіти Сергій Коляда обійшовся.

Проте так сталося не тому, що ці складові в принципі не потрібні, а тому, що митець зміг знайти їм заміну. Замість зв'язків у мистецькому і довколамистецькому середовищі, які інші зазвичай здобувають під час навчання у вищій художній школі і, зрештою, членства в Спілці художників Сергієві стали в пригоді непогане знання англійської мови і те, що можна назвати "самоменеджментом". Перш за все він прийняв єдине правильне рішення: шукати із своїми картинами виходу "на закордон". Восени 1997 року Коляда переїжджає до Києва, сподіваючись там намацати шлях до еміграції на Захід. Проте доля розпорядилася інакше, він зміг продавати картини іноземцям, так до сьогоднішнього дня жодного разу не перетнувши кордонів України. Дали свої плоди особисті знайомства, майже щоденне надсилання листів за найрізноманітнішими адресами впродовж декількох років, публікації в київській англомовній пресі, створення віртуальної виставки картин в Мережі.

Другий елемент "самоменеджменту" - те, що в бізнесі називають "правильним позиціонуванням". Так уже вийшло, що Сергій в офіційний "мейнстрім" не вписався, виставлятися не міг, словом, відчув на собі "відпорну силу" Системи. Замість намагатися долати спротив, він використав його силу собі на користь, назвавшись творцем "підпільного мистецтва". Звісно, самобутність митця не вичерпується таким самовизначенням.

Образотворче мистецтво, принаймні те, що можна було бачити на різноманітних київських вернісажах, так чи інакше перебуває в конфлікті із тим, що прийнято називати дійсністю, і здебільшого цей конфлікт вирішується втечею. Найширша дорога втечі для митців - це абстракції й різні довколаабстрактні розумування, дехто прямує в інший бік - до декоративності. В принципі, мистецтво має не втікати від реальності, а творити її наново, по-своєму. З цим завданням, як на мене, художник Сергій Коляда справляється за допомогою гротеску. Як писав відомий дослідник-культуролог Михайло Бахтін, гротеск може бути не тільки художнім прийомом, а й цілісним світобаченням.

Гротеск - це поєднання непоєднуваного, смішного і трагічного, життя і смерті в одному художньому образі. Він може мати різне стилістичне спрямування, Сергій Коляда починав із романтичного і сюрреалістичного, наслідуючи художників Сальвадора Далі та Боріса Вальєхо. Як відомо, сюрреалізм ґрунтується на психоаналізі (вченні Зигмунда Фройда) і має справу з поетикою сновидінь: сон трактується як реалізація неясних несвідомих бажань, здебільшого таких, які з моральних або з практичних міркувань у житті не можуть бути втілені і тому витісняються до сфери несвідомого. Картини Сергія Коляди є спробою художньої реконструкції сну, проте не індивідуального, а, так би мовити, колективного. Уві сні нездійсненні у реальній дійсності бажання - бути багатим, знаменитим, мати розкішні автомобілі, любов найгарніших у світі жінок, яку ті з легкістю готові дарувати - не витісняють, а, навпаки, химерно поєднуються з такими небажаними реаліями, як бідність, жебрацтво, вбивство, голод, старість, хвороби і смерть. Найкращий спосіб мистецького втілення такого поєднання - гротеск, і Сергій Коляда вміє створити виразні й опуклі гротескні образи. Тарас Шевченко, змальований із відомого "Автопортрету із свічкою", тримає в руці замість свічі пляшку "Кока-коли", й усе це з логотипом "Кока-коли" та написом-приміткою "Il testamento" вміщене в якості рекламного сюжету в сіті-лайт, і поруч з ним - змальовані з шевченкової картини казахи-байгуші. Жінка-кентавр (до пояса - жінка, нижче - кінь), яка скаче по Чорнобильський зоні. Образ Мони Лізи, який можна підвісити за гачок, наче одяг. Добірка псевдорекламних сюжетів, де та ж Мона Ліза пропонує купити такий самий мобільний телефон, як у неї, образ Шевченкової Катерини з нищівною іронією використано для "реклами" "Козацьких" презервативів, а Давид у виконанні Мікеланджело несподівано став "обличчям" однієї з марок шампуню від лупи. Про гротескне поєднання Сергієвих сюжетів із різноманітними брендами-логотипами варто сказати окремо. Декому воно може видатися штучним, декому навіть блюзнірським, але такою є реальність нашого культурного життя. Ті з киян і гостей міста, хто в липні відвідав традиційний фестиваль "Країна мрій", могли на власні очі побачити, як виконавцям автентичного фольклору хлопці й дівчата старанно та організовано вимахували прапорами із логотипами мінеральної води, горілки, пива й ще, можливо, оператора мобільного зв'язку. Наша сучасність, здається, втратила всяку міру в намаганні зарезервувати в майбутньому, а ще краще - десь у вічності місце для своїх логотипів. Дай їй волю, вона й самого Ісуса Христа примусить рекламувати якщо не "Кока-колу", так "МакДональдс", а за відмову пригвоздить до хреста або, коли вже по-сучасному, запроторить до концтабору.

Вище було мова про те, що гротеск дав змогу Сергієві не втікати від реальності, а протистояти їй, елегантно кпити з неї, доводячи її до повного абсурду. Проте несподівано виявилося, що поетика сновидінь є не просто засобом для творення дотепних картинок, що це - один із ключів до розуміння суті нашого духовного життя. Зненацька з'ясувалося, що ми воліємо краще завжди перебувати уві сні, аніж пробудитися, прогнати примари і поглянути врешті на світ, себе і Бога незатьмареним духовним поглядом. Такий сон нічим не відрізняється від смерті - це Сергій Коляда чудово розуміє і запрошує нас до раю, де, як і належить, росте Дерево Пізнання. От тільки Дерево, з якого збирається вкусити плід хтива сучасна Єва, проростає із кісток, із зотлілого людського праху...

Сон, який намагається заступити справжню дійсність, дає художникові небагато надії на пробудження. Сергій Коляда навіть віднаходить просте й лаконічне вираження цьому наступові безнадії та сну, що перетворюється на загибель. Традиційний символ пробудження до нового життя - яйце (в іншому варіанті - материнське лоно) - в творах художника все частіше явлене інфікованим, зараженим, позначеним "чорною міткою" Чорнобиля.

Проте надія все ж таки є. В світі, відтвореному Сергієвою кульковою ручкою, є щось таке, що нагадує про пробудження, що не дає зовсім забути про нього. Це потаємне світло, що освітлює один з найулюбленіших образів художника - шевченкову Катерину - немовби зсередини. Це Божа Мати із Божественним Дитям, яка буває зовсім полишена людьми, тільки пломінь запальнички замість свічі перед Ними. Їх образ проступає за краєм прірви, в якій мчить тільки вершник темряви і зловісно спалахує ядерний вибух...

Приклад незвичайної творчої біографії Сергія Коляди насамперед засвідчив ті можливості для української культури, які більше гіпотетично передбачаються, ніж насправді здійснюються. Перш за все це стосується української "глибинки" та Східної України. Важливим є те, що Сергій Коляда зміг сформуватися як самобутній художник і осмислити себе і українське буття ще в рідному Бердянську, а приїзд до Київ був потрібен виключно для того, щоб знайти свого глядача. Як стрімкий і твердий пагін, Сергій зміг прорости і вирости в не надто "тепличних" умовах 90-х, не шукаючи ніякої підтримки себе з боку пострадянської культурної інфраструктури. Так і не виїхавши жодного разу з виставкою за кордон, Сергій Коляда без великого галасу представляє світові сучасне українське образотворче мистецтво не гірше від тих, хто має змогу постійно їздити міжнародними вернісажами. Художник просто впевнено долає дорогу до свого глядача. Неблизьку дорогу, на жаль.

Повєткін Євген

 

(P.S. Webmaster: Зміст випуску БАБЛО часопису "Київська Русь" можна знайти тут http://www.artvertep.dp.ua/shop/chasopys/202/3657.html)

 

Back to the title page • Повернутися до титульної сторінки • Вернуться на титульную страницу

 

© Сергій Коляда Serhiy Kolyada